Чи може фізична особа - підприємець бути найманим робітником?

За інформацією Департаменту оподаткування фізичних осіб ДПА України:

Договори з громадянами на використання їх праці можуть укладатися згідно з умовами трудового або цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 ЦКУ).

Таким чином, на виконавця покладено обов’язок надати послугу (одноразово) і надано право на одержання відповідної плати за таку послугу, а замовник зобов’язаний оплатити таку одноразову послугу і наділений правом вимагати належного надання послуги з боку виконавця.

Тобто, за договором про надання послуг оплачується не процес праці, а його конкретний результат, який визначається після закінчення роботи і оформляється актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг).

Трудові відносини громадян регулюються, зокрема Кодексом законів про працю України, Законом України від 24.03.95 № 108/95-ВР „Про оплату праці” та іншими нормативними актами з цих питань.

Згідно зі ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пп. 14.1.48 п.14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України (далі – Кодекс) заробітна плата для цілей розділу IV Кодексу - це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Відповідно до п.177.8 ст. 177 розділу IV Кодексу під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від операцій, здійснюваних в межах обраних ним видів діяльності, суб'єкт господарювання, який нараховує (виплачує) такий дохід, не утримує податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, який отримує такий дохід, надано копію свідоцтва про державну реєстрацію його як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до пп. 14.1.195 та 14.1.222 п.14.1 ст. 14 цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Кодексу визначено, що самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Суб’єктами господарювання при мінімізації податків та зборів, зокрема, до Пенсійного фонду України, досить часто використовувалась схема перенесення податкових зобов’язань на фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності. Так, між підприємствами та робітниками, які працюють з ними на постійній основі, укладалися договори (угоди), по яким здійснювалась оплата за виконані роботи, надані послуги самозайнятим особам (замість нарахування заробітної плати).

З метою недопущення втрат бюджету Кодексом для самозайнятих осіб не передбачено можливості бути найманими працівниками в межах своєї господарської діяльності.

Враховуючи вищевикладене, підприємці не можуть бути найманими працівниками у випадках, коли вони виконують трудову функцію в межах своєї діяльності, тобто виконують на підприємстві функції, які є видами діяльності підприємця, зазначеними у реєстраційні картці при його державній реєстрації підприємцем або у Свідоцтві платника єдиного податку.

Також повідомляємо, що п.75.1 ст. 75 Кодексу встановлено, що органи державної податкової служби мають право проводити, зокрема, фактичні перевірки, порядок проведення яких визначено у ст. 80 Кодексу. При цьому, п.85.4 ст.85 Кодексу встановлено, що при проведенні перевірок посадові особи органу державної податкової служби мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов'язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Так, згідно із зазначеною вище ст. 80 Кодексу під час проведення перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в т.ч тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з’ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника.

Джерело: www.chp.com.ua

всі новини

Роздрукувати сторінку


Нагору Назад