Хто має право назвати себе українцем?

У Франції почалася загальнонаціональна дискусія «що означає бути французом». Українці не дискутують. Вони «відчувають». У Франції за ініціативою Ніколя Саркозі намагаються знайти ключик до відродження національної самосвідомості нації. Шляхом широкої суспільної дискусії з питання національної ідентичності. Акція стартувала на початку листопада і завершиться 31 січня, після чого результати обговорень будуть представлені на конференції. Дискусії проходять в префектурах і субпрефектурах за участю регіональних лідерів і авторитетів. Основних питань всього два: «Особисто для Вас, що означає сьогодні бути французом?» і «В чому внесок іммігрантів в справу національної самоідентифікації?». За наслідками дискусії, в країні можуть бути введені нововведення. Зокрема, по питаннях асиміляції і інтеграції іноземців. Цікаво, що згідно з соціологічним дослідженням, проведеним CSA, 80% французів вважають, що мова є основним складовим французької самобутності, за ную слідують Республіка - 64%, прапор - 61% і секулярізм (світська держава) - 61%. В Україні, в якій проблем з національною ідентифікацією, принаймні, не менше, ніж у Франції, результати схожого соціологічного дослідження, серйозно відрізняються. Так, згідно з травневим опитуванням ЦСД «Софія», для того, щоб вважатися справжнім українцем «дуже важливо» або «швидше важливо» відчувати себе таким - 94,9%, знати історію України і її культурну спадщину (86,4%), поважати політичний устрій держави і її закони (83,1%), а також мати українське громадянство (80,4%). Тобто, розуміння українцями своєї ідентичності, згідно з опитуванням, більшою мірою базується з одного боку на загальних, з іншої - на вкрай формальних речах. Приклад розмитості - лідер опитування - категорія внутрішнього відчуття себе українцем. Українській владі, яка останні роки робить хаотичні і спірні, з погляду ефективності, кроки на шляху підвищення рівня патріотизму і самоідентифікації, слід було б повчитися у європейських колег. Країні не перешкодила б загальнонаціональна дискусія, за наслідками якої можна було б виробити чіткішу і логічнішу стратегію розвитку. Природно, за однієї умови - якщо державу дійсно цікавить концепт розвитку нації, а не відмивання бюджетних коштів і політтехнологічні кроки на цій основі. Адже цілком може виявитися, що українець Закарпаття відчуває себе таким по інших причинах і цінностях, ніж українець Галичини. Що українці Донецької області різняться в розумінні категорій ідентифікації з українцями Одеської області. Практика знаходження спільного знаменника і свідома прорахована відмова від штучного насадження заздалегідь неприйнятних цінностей і категорій може стати запорукою успіху. Не потрібно комплексувати з приводу пошуку нової ідентифікації, що відповідає духу часу. Як справедливо було відмічено в одному вельми грунтовному дослідженні по інтеграційних процесах РФ: «Російська ідентичність стає реальною. Проблема для визначення майбутнього Росії - якою буде ця ідентичність». Аналогічне завдання стоїть і перед Україною, яка має ще більш невизначене майбутнє, ніж наш північно-східний сусід. Сьогодні головне не заривати голову в пісок і запевняти один одного, що у нас все гаразд і жодне нове осмислення українцям не потрібне. Адже пошук таких сенсів - пряме завдання держави, а реальне обговорення - один з методів. Головне, щоб воно на практиці не перетворилося на нікому не потрібен «обов’язок» за принципом «слухали - ухвалили». Ну а вже користі від такої дискусії буде значно більше, ніж від всенародного обговорення чергового проекту Конституції. Адже дискусія сама по собі - це мотивація до осмислення себе самих. А зрозуміти самому для себе, що ж це таке - «відчувати себе українцем», почути і прийняти думки людей з інших регіонів країни - дуже важливо. Джерело: www.proua.com